Історична довідка



У програмних документах Партії регіонів, що цього року відзначила свою одинадцяту річницю, записано: «Побудова міцної громадянської держави, здатної до ефективних відповідей на сучасні внутрішні і глобальні виклики, можлива лише на базі використання регіонального виробничого, інтелектуального та культурного потенціалу за умов повноцінного представництва регіонів у вищих органах влади та чіткого розподілу повноважень між центром і регіонами, між державними органами влади і місцевим самоврядуванням, владою та суспільством. Тому наша партія передусім – партія громадянської і регіональної ініціативи».

Для історії одинадцять років – мить, але навіть цього відрізку часу вистачило, аби регіонали зробили максимум можливого, щоб упритул наблизитися до виконання головного завдання. Наблизитися завдяки чітко вивіреній стратегії і тактиці партійної роботи, копіткій щоденній праці сотень тисяч партійців, які послідовно і наполегливо втілюють у життя принцип «Сильні регіони – сильна держава!»


Ідея створення політичної партії, що виступала б за новий центр як платформу поєднання та координації політики вищих державних органів управління з політикою регіонів, місцевою громадською ініціативою, як точку тяжіння всіх демократичних та патріотичних сил України, політичних партій до консолідації та співпраці на новому відповідальному етапі розвитку, так би мовити, витала у повітрі. Адже саме на рівні місцевого самоврядування жива ініціатива і творча енергія народу можуть бути міцно поєднані з механізмами нових перетворень. Саме тут налагоджується реальний зв’язок між людиною, її конкретними інтересами й потребами та владою. Саме на цьому рівні можливе найефективніше вирішення питань міжнаціональних відносин, збереження мов, культур, традицій, соціального та правового захисту громадян. Крім того, місцеве самоврядування є важливою ланкою єдиної системи управління державою. Без взаємодії та узгодженої діяльності загальнодержавних, регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування чітке функціонування єдиної управлінської системи не видається можливим.

Тож Партія, яка б поставила собі за мету ефективне вирішення цих та інших нагальних проблем гармонічного розвитку суспільства, просто не могла не з’явитися у політичному спектрі України.

Партію регіонального відродження України (ПРВУ) було створено незадовго до парламентських виборів 1998 року. Її установчий з"їзд відбувся 26 жовтня 1997 року в м. Київ. У цей день делегати, які представляли 21 область України, міста Київ і Севастополь, уперше публічно заявили про утворення нової політичної партії. Її програмними принципами стали не механічне маніпулювання суспільством, а еволюційність та спадкоємність у розбудові демократичної держави, прагматизм. А ще - ретельне вивчення і врахування думок та інтересів усіх політичних та громадських об’єднань, пошук спільної позиції і порозуміння у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем, спрямованих на досягнення взаємовигідного результату тощо.

Щодо основних питань, які розглядав партійний форум, ними були затвердження партійного списку і передвиборчої платформи. За результатами виборів у багатомандатному окрузі за регіоналів було подано дещо більше, ніж 241 тисяча голосів, що становило 0,908%. З таким результатом ПРВУ посіла 19 місце з-поміж 30 партій, що брали участь у виборах. У мажоритарних округах Партія висунула 46 кандидатів, але результату, який би їх задовольнив, регіонали не отримали.

З"їзд також прийняв Статут Партії регіонального відродження України. Головою Партії було обрано мера міста Донецька Володимира Рибака.

Основна відмінність ПРВУ від інших політичних партій полягала в тому, що вона першою серед них визначила своїм основним завданням захист прав та реалізацію інтересів усіх регіонів. У Програмі Партії, прийнятій на третьому етапі II партійного з’їзду в лютому 2000-го року стверджувалось, що, тільки маючи сильні регіони, країна зможе подолати економічну і соціальну кризу. Вже на початковому етапі створення партійної організації вона мала свої осередки в усіх областях України, Автономній Республіці Крим, містах Київ і Севастополь. Позицію Партії у Верховній Раді України представляла депутатська група "Відродження регіонів", програма діяльності якої була націлена на результативне втілення у життя стратегічних завдань ПРВУ, і перш за все - створення сучасної законодавчої бази, що сприяла б динамічному, поступальному розвитку всіх областей України з обов’язковим урахуванням особливостей кожної з них.

6 листопада 1997 року ПРВУ була офіційно зареєстрована Мінюстом, і таким чином, в Україні з’явилася політична партія, що поставила собі за мету відродження України через всебічний розвиток її регіонів, суспільну і громадянську консолідацію.

Черговою знаковою подією для регіоналів, що суттєво вплинула на весь подальший хід подій, став ІІ з’їзд Партії (1999 рік). Він проходив у три етапи і затвердив низку вкрай важливих для Партії політичних рішень. Серед головних результатів його роботи – прийняття Програми Партії та рішення про участь регіоналів у президентських виборах 1999 року через підтримку кандидатури Л. Кучми. З’їзд рекомендував кандидату в президенти включити до своєї передвиборчої програми пропозиції про прийняття першочергових заходів із зміцнення місцевого самоврядування, формування бюджету «знизу вгору», про необхідність активного сприяння відродженню регіонів України, що є основою для переходу на інноваційний шлях розвитку вітчизняного виробництва. Серед інших були і пропозиції щодо внесення змін у статус російської мови.

Виконуючи рішення з’їзду, у червні 1999 року ПРВУ підписала заяву про створення виборчого блоку політичних партій на підтримку Л. Кучми на виборах Президента України «Наш вибір – Леонід Кучма!», об’єднавши свої зусилля з низкою центристських політичних партій.

Крім того, на першому етапі ІІ з"їзду Партії регіонального відродження України (13 березня 1999 року) було прийнято рішення обрати Головою ПРВУ строком на 3 роки Володимира Рибака. Відповідно до статті 4.28 Статуту з"їзд доручив йому також очолити Політраду та Політвиконком Партії.

У липні 2000 року голови п’яти політичних партій – Партії регіонального відродження України, Партії солідарності України, Партії Праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів і Партії «За красиву Україну» вперше в історії України оголосили про досягнення принципової згоди щодо об’єднання названих партій в єдину політичну силу. Воно було продиктоване тим, що роздробленість і фрагментарність створених у великій кількості вітчизняних політичних партій обумовили їх надзвичайно низький вплив на реальну ситуацію в державі. Шлях екстенсивного зростання кількості партій не призвів до нової якості партійної системи і не сприяв реальному включенню громадян у національний суспільно-політичний процес. Перехід держави від кризового періоду до етапу економічного і соціального поступу, підвищення добробуту людей можна було здійснити тільки завдяки солідарній взаємодії політичних сил, які діють у країні, з міцною опорою на прогресивні суспільні формування, громадську ініціативу і потужний потенціал регіонів.

Переговорний процес тривав кілька місяців. Регулярно відбувалися засідання Вищої координаційної ради голів п’яти партій, які, визначаючи темпи підготовчої роботи, керувалися тим, що «подібні політичні акції не мали прецедентів у минулому, і тому вирішення кожної проблеми потребує неординарних підходів, зваженості, врахування багатьох факторів».

У жовтні цього ж року на засіданні Вищої координаційної ради нове політичне об’єднання отримало нову назву - Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». 17 листопада 2000 року III позачерговий з’їзд Партії регіонального відродження України, розглянувши питання порядку денного, вирішив:

- реорганізувати Партію регіонального відродження України шляхом приєднання до неї Партії Труда, Політичної Партії «За красиву Україну», Партії Солідарності України, Всеукраїнської партії пенсіонерів, підтримавши рішення з’їздів цих партій щодо їхньої реорганізації шляхом приєднання до Партії регіонального відродження України;

- встановив, що Партія регіонального відродження України є правонаступником у здійсненні прав і обов’язків цих партій;

- затвердив відповідні зміни і доповнення до Статуту Партії регіонального відродження України;

- надав назву об’єднаній партії – Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України»;

- обрав делегатів на об’єднавчий з’їзд партій.

Останній, до речі, відбувся вже наступного дня, 18 листопада 2000 року. Він, зокрема, обрав керівні органи об’єднаної партії – Політраду, Президію Політради, контрольно-ревізійну комісію, співголів партії, її секретаря та керівника апарату.

Особливістю спільної програмної платформи нової партії стало те, що її положення виходили за межі класичних ідеологій. Це повністю відповідало загальносвітовій тенденції, коли ідейний пошук і політичне позиціонування дедалі частіше відбуваються поза рамками традиційного право-лівого партійно-політичного поділу, що пов’язано з принципово новими політичними, економічними та соціальними умовами. Саме тому нова об’єднана партія мала намір запропонувати українському суспільству програму дій, яка б відповідала новим вимогам і викликам часу.

Об’єднавчий процес відбувався за принципово новою політичною технологією – технологією «горизонтальної інтеграції», а не шляхом арифметичного складання чи поглинання. На думку лідерів партій, очолювані ними структури об’єдналися на принципах ідейно-програмного взаємозбагачення, коли кожна з партій-учасниць привносить власний програмний набуток в об’єднавчу платформу, зміцнюючи спільну позицію, щоб власним прикладом довести необхідність співпраці, а не політичного розмежування. Головною метою об’єднання було виявлення та ефективне використання могутнього потенціалу країни заради всебічного економічного розвитку і надання українському патріотизмові прагматичного підґрунтя, здійснення «якісного кроку у визначенні політичної і соціально-економічної концепції розвитку країни в руслі «третього шляху», поза рамками традиційно лівої чи правої ідеології».

Очолив новостворену Партію регіонального відродження «Трудова солідарність України» тріумвірат співголів - В. Ландик, П. Порошенко та В. Рибак. До президії Партії увійшли також М. Азаров, Г. Самофалов, Л. Черновецький і Є. Звягільський.

Таким чином, було зроблено ще один крок до розбудови в Україні потужної політичної сили, спроможної вирішувати серйозні політичні завдання.

3 березня 2001 року на позачерговому з’їзді Партія змінила назву на нинішню – Партія регіонів, а також обрала нового лідера, котрим став Голова Державної податкової адміністрації України Микола Азаров. З’їзд затвердив Програму, а також зміни та доповнення до Статуту Партії.

На з’їзді відзначалося, що регіонали виступатимуть «за побудову бюджету, починаючи з регіонів». Як і в будь-якої іншої партії, в неї має бути своя ідеологія. І «новий центризм» керівництвом Партії регіонів розглядався як ефективна технологія і філософія творення, що передбачає культуру політичного компромісу, ставить у центр своєї діяльності людину, забезпечує самозбереження нації.

У відповідності до програмних положень, Партія виступала за зміцнення регіональних принципів громадянського суспільства і розвиток регіональної демократії та ініціативи, заявляючи про намір добиватися забезпечення рівних сприятливих умов для саморозвитку та самореалізації кожного регіону України і кожної територіальної громади. Партія визначила головним завданням у соціально-економічній політиці підвищення добробуту кожного громадянина України, розглядаючи в якості соціальної бази Партії середній клас. Серед основних своїх завдань Партія вбачала перемогу на парламентських виборах. «Ми повинні у стислі терміни мобілізувати всіх наших прихильників, згуртувати і навчити їх масовій роботі для перемоги вже 2002 року», - відзначалось у Програмі. Партія також заявила про намір висловлювати політичну волю громадян, представляти їх інтереси через висунення своїх членів до законодавчих та виконавчих органів влади, починаючи від місцевого самоврядування до Верховної Ради, а також на пост Президента України. Партія задекларувала свою готовність до конструктивного співробітництва з партіями іншого ідеологічного спрямування (крім відверто націоналістичних та реакційних) під час вирішення загальнодержавних завдань.

А вже за кілька днів у Верховній раді України було створено нову фракцію, яка увійшла до складу парламентської більшості, – «Регіони України».

Від самого початку своєї діяльності Партія не лише декларувала себе як така, що захищає інтереси регіонів. На відміну від інших політичних сил, у програмах яких також містилися подібні декларації, регіонали ЗНАЛИ, що і в якій послідовності слід робити, аби досягти бажаного результату. У них була програма конкретних дій і достатній ресурс, аби втілити її в життя. Партія регіонів одразу заявила про себе як про партію прагматиків, партію конкретних справ, членам якої не притаманне політиканство. Регіонали запропонували українському суспільству комплекс конкретних рішень, за допомогою яких можна було суттєво покращити ситуацію у вітчизняній економіці, підняти рівень матеріального добробуту співгромадян. До речі, саме це, як показав подальший розвиток подій, стало одним із головних чинників, завдяки яким регіонали, фактично від початку своєї діяльності, приваблюють до себе партії зі спорідненою ідеологією та схожими програмними установками.

Варто зазначити, що саме Партія регіонів через своїх представників у вищих ешелонах державної влади і органах місцевого самоврядування сформулювала програмні основи переходу України від монетарної економіки, промислово-економічної депресії до економіки промислово-інноваційного типу, орієнтованої на довгострокові вкладення і впровадження нових технологій, масштабну технологічну модернізацію української економіки, та поступово втілювала їх у життя.

Саме регіонали стали ініціаторами концептуальної корекції податкової політики, зміщення акценту на нефіскальні податкостимулюючі фактори розвитку вітчизняного виробництва. Одним із наочних прикладів практичної реалізації цих та інших ідей стала діяльність у ряді регіонів України технопарків.

У державній бюджетній політиці Партія регіонів стала ідейною та експертною базою, на основі якої відбувалося створення нового економічного законодавства.

Крім того, Партія регіонів сформулювала принципово нову концепцію соціальної політики – політики соціальних інвестицій. Регіонали взяли на себе відповідальність заявити, що асигнування на соціальну сферу – це не видатки, а інвестиції в людину, що вже кардинально змінює базовий характер державного підходу до розвитку соціальної і бюджетної сфери. Саме завдяки позиції Партії соціальна політика у державних програмних документах стала характеризуватись як інвестиції в гуманітарний капітал суспільства, а соціальна сфера – як найбільш інвестиційно приваблива для молодої української держави.

Одним із програмних пріоритетів Партії стала також розробка дієвої моделі та механізмів політичного представництва регіональних інтересів на загальнодержавному рівні. Адже для будь-якої держави, тим більше для України, де існують досить значні відмінності між різними регіонами, гармонізація регіональних та загальнодержавних інтересів є одним із найважливіших та пріоритетних завдань.

Таким чином, Партія регіонів поступово приводила у відповідність суспільно-політичним вимогам свою організаційно-партійну структуру та ідеологічно-пропагандистський інструментарій.

День 29 листопада 2001 року ще раз наочно продемонстрував прагнення Партії регіонів продовжувати роботу у напрямку консолідації як українського політикуму, так і українського суспільства. Саме тоді голови п’яти політичних партій - М. Азаров (Партія регіонів), М. Гладій (АПУ), А. Кінах (ПППУ), В. Пустовойтенко (НДП) та С. Тігіпко («Трудова Україна») - виступили зі спільною заявою, в якій оголосили про спільну участь у парламентських виборах 2002-го року у форматі виборчого блоку демократичних сил «За Єдину Україну!» та підписали відповідну Угоду.

IV позачерговий з’їзд Партії 14 грудня 2001 року підтримав факт створення виборчого блоку «За Єдину Україну!» та затвердив план організаційно-пропагандистських заходів. У порядку денному були також питання про внесення змін і доповнень до Статуту Партії регіонів, про проведення другого етапу IV (позачергового) з’їзду Партії та про Гімн Партії регіонів. Серед розглянутих делегатами партійного форуму організаційних питань, за якими було прийнято відповідні рішення – призупинення членства в Партії на період виборчої кампанії по виборах народних депутатів України Голови Партії регіонів М. Азарова (на його прохання). Лідером Партії було обрано В. Семиноженка. Крім того, делегати затвердили зміни до складу Президії Політради та затвердили рішення Політради «Про кооптування нових членів Політради Партії регіонів на заміну вибулих».

Другий етап IV позачергового з’їзду Партії регіонів, що пройшов 11 січня 2001 року, схвалив програму виборчого блоку «За Єдину Україну!», затвердив кандидатури від Партії регіонів в об’єднаному виборчому списку блоку та обрав делегатів на міжпартійний з’їзд блоку «ЗаЄдУ!»

Крім того, з’їзд задовольнив прохання М. Азарова щодо припинення його повноважень в якості Голови Партії регіонів з метою покласти край нападкам на Партію, звинуваченням її у використанні так званого адміністративного ресурсу та обрав на цю посаду В. Семиноженка - Віце-прем’єр-міністра України.

Парламентські вибори 2002 року підтвердили тезу про те, що Україна ще ближче підійшла до більш чіткого визначення своїх політичних поглядів, симпатій, уподобань. По багатомандатному виборчому округу за блок «За Єдину Україну!» проголосувало 11,81% виборців. Кількість виборців в областях, які були базовими для Партії регіонів, - Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Одеській, Сумській, Хмельницькій - становив 45,2% від усіх виборців, які проголосували за блок або 5,35% голосів, що набрав блок «За Єдину Україну!» в цілому. Були також усі підстави твердити про переконливу перемогу Партії у мажоритарних округах. 35 її представників вибороли депутатський мандат у нову Верховну Раду України. Крім того, чимало керівників регіональних відділень Партії регіонів були обрані депутатами обласних, міських та районних рад, стали мерами міст тощо.

Вибори показали: успіх блоку «За Єдину Україну!» значною мірою визначався тим, що осередки Партії регіонів агітували за передвиборчу програму блоку, а не воювали проти суперників. Партія регіонів за будь-яких умов завжди дотримувалася принципів політкоректності і толерантності, і це є прикладом того, як взагалі слід проводити виборчу кампанію.

Після парламентських виборів 2002 року змінилася соціально-економічна та політична ситуація в країні, тож у Партії, відповідно, з’явилися нові політичні, соціально-економічні завдання та інтереси. Партійно-політична програма обов’язково мала їх віддзеркалювати і відповідати політичній практиці.

За ініціативою керівництва Партії було розпочато цілеспрямовану виважену роботу з законодавчого забезпечення подальшого реформування бюджетної та соціальної політики, оновлення своєї програми та ідеології у зв’язку із закінченням певного політичного етапу в історії країни, змінами політичної обстановки, оновленням державної стратегії.

На другому місяці роботи новообраної Верховної Ради найбільше парламентське утворення «За Єдину Україну!» трансформувалось у коаліцію депутатських фракцій і груп. Така конфігурація парламентської більшості на той час стала найоптимальнішою. Партію регіонів у Верховній Раді представляли депутатські фракції «Регіони України» (голова фракції – Р. Богатирьова) та депутатська група «Європейський вибір» (керівник групи – В. Пєхота).

Вже з першого сесійного засідання регіонали зайняли чітку і принципову позицію щодо економічних, бюджетно-соціальних та галузевих інтересів регіонів.

В листопаді 2002 року депутатська фракція «Регіони України» та парламентська група «Європейський вибір» висунули кандидатуру В. Ф. Януковича - члена Партії регіонів, голову обласної державної адміністрації Донецької області - на посаду Прем’єр-міністра України, а в грудні одностайно голосували разом з іншими фракціями парламентської більшості за першу Програму діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість. Дієвість. Результативність”.

В грудні 2002 року Прем’єр-міністр Віктор Янукович, Голова Верховної Ради Володимир Литвин і представники 9 фракцій парламентської більшості підписали «Політичну угоду про співробітництво і солідарність», вперше у новітній історії України створивши парламентсько-урядову коаліцію. Таким чином, був створений механізм відповідальності парламентської більшості за результати роботи коаліційного Уряду.

Представники Партії регіонів у вищих ешелонах законодавчої та виконавчої влади, чітко усвідомлюючи, що влада повинна бути не ресурсом, а стимулом для роботи політичних партій, пішли традиційним для всієї європейської політичної спільноти шляхом: «адекватна ідеологія – ефективна інфраструктура - виважена кадрова політика - робота на місцях - довіра людей – підтримка виборців – легітимна влада».

На початку 2003 року Партія регіонів уже була однією з найбільш чисельних партій України. Вона послідовно позиціонувала себе як потужна політична сила, що демонструвала і українському суспільству, і українському політикуму тверду центристську позицію, вірність узятим на себе зобов’язанням, толерантність і політичну коректність. У її лавах нараховувалося вже понад 560 тисяч членів, які працювали у 27 регіональних, 680 районних та міських парторганізаціях. Активно діяло і розвивалося молодіжне "крило" Партії — Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Союз молоді регіонів України».

19 квітня 2003 року в м. Київ відбувся V черговий з’їзд Партії регіонів України, в роботі якого взяли участь 536 делегатів з усіх регіонів України, делегації ряду партій з України та Росії, представники виконавчої і законодавчої гілок української влади.

З’їзд обрав Головою Партії Прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Згідно з внесеними змінами та доповненнями до Статуту Партії, прийнятими з’їздом, Головою Політради було обрано Першого віце-прем’єр-міністра України, Міністра фінансів України Миколу Азарова, Секретарем Політради Партії регіонів — народного депутата України, голову Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Андрія Клюєва, Головою Політвиконкому Партії — народного депутата України, постійного представника Кабінету Міністрів у Верховній Раді України Володимира Рибака.

У доповіді на з’їзді В. Ф. Янукович висловив свою точку зору щодо необхідності зміцнення Партії регіонів та посилення її впливу на політичну і соціально-економічну ситуацію в Україні.

Він зазначив, що в державі склалися реальні передумови і можливості для подолання економічної, соціокультурної та політичної кризи. До таких передумов Голова Партії відніс спільну конструктивну роботу коаліційного Кабінету Міністрів та Верховної Ради із затвердження бюджету на 2003 рік та реалізації основних положень Програми діяльності Кабінету Міністрів «Відкритість. Дієвість. Результативність», спрямованої на підвищення доходів усіх верств населення і подолання бідності. А підгрунтям для досягнення цієї мети мало стати формування відповідної законодавчої бази щодо створення передумов сталого економічного зростання, розвитку інноваційних процесів, підвищення фінансової стабільності підприємств і всієї держави, вирішення низки нагальних соціальних проблем суспільства.

В. Янукович відмітив, що дав згоду очолити Уряд тому, що саме Партія регіонів брала на себе відповідальність і при формуванні парламентської більшості, і при створенні парламентсько-урядової коаліції. Вона довела свою компетентність, перевівши ідею всебічного розвитку регіонів України у площину політичної практики і підтримавши створення коаліційного Уряду та Програму його діяльності. Партія регіонів, за його словами, «ставить перед собою завдання шукати в країні не ворогів, а однодумців з того чи іншого питання».

Голова Партії регіонів зазначив, що для проведення ефективної регіональної політики, необхідного перерозподілу повноважень між центром і нижчими щаблями влади конче потрібна політико-конституційна реформа, підготовку та проведення якої Партія має підтримувати всіма своїми інтелектуальними, кадровими та організаційними ресурсами.

Крім того, Голова Партії висловив своє бачення проблем партійного будівництва, вдосконалення структури Партії, її організаційної, кадрової та ідеологічної роботи для сприяння тому, аби Україна швидше стала сильною, заможною, правовою демократичною державою.

Обрання Прем’єр-міністра України Віктора Януковича Головою Партії регіонів не тільки посилило її позиції у політичному спектрі країни, але й створило для регіоналів додаткові можливості щодо консолідації навколо себе та своїх програмних засад інших політичних сил і громадських організацій.

Слід також відмітити, що, серед інших, з’їзд розглянув питання про діяльність Партії під час виборів та в період після IV з’їзду, про Політичну стратегію та основні напрямки діяльності Партії регіонів на період до 2006 року, та про визначення позиції Партії регіонів щодо основних положень, викладених у зверненні Президента України Л. Кучми з нагоди винесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

У листопаді 2003 року з метою консолідації зусиль народних депутатів, які поділяють і підтримують ідеї розвитку регіонів, європейської інтеграції України, посилення впливу на законодавчі процеси щодо забезпечення реалізації Програми дій Уряду, спрямованої на подальше соціальне та економічне піднесення України, на основі рівноправності, доброї волі депутатська фракція «Регіони України» та група «Європейський вибір» на спільному засіданні прийняли рішення про реорганізацію шляхом об’єднання в депутатську фракцію «Регіони України». Цей факт можна вважати чи не найпершим прикладом консолідації в історії вітчизняного парламентаризму.

Час довів своєчасність такого кроку. Парламентська фракція «Регіони України» стала однією з найчисельніших та найавторитетніших фракцій у Верховній Раді України. На її рахунку - сотні законопроектів, більшість з яких спрямовані на вдосконалення державної бюджетної політики, динамічний розвиток економіки країни та підвищення ефективності соціального захисту громадян.

У лютому 2004 року лідери парламентських політичних партій, депутатських фракцій і депутатських груп, що увійшли до парламентсько-урядової коаліції, уклали Політичну угоду про створення Коаліції демократичних сил для висунення та забезпечення перемоги єдиного кандидата на виборах Президента 2004 року та участі у парламентських виборах 2006 року. Ця подія засвідчила подальше посилення об’єднавчих тенденцій конструктивно налаштованих політичних сил та громадських організацій країни, головною метою яких є консолідація українського суспільства.

На підтримку цієї Угоди протягом квітня-травня в усіх регіонах України пройшли збори громадськості на підтримку Голови Партії регіонів, Прем’єр-міністра України Віктора Януковича в якості єдиного кандидата на цьогорічних президентських виборах.

4 липня 2004 року у м. Запоріжжя пройшов VI з"їзд Партії регіонів. Єдине питання порядку денного – висунення кандидата на пост Президента України.

На партійний форум були запрошені народні депутати України, представники Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, 24 політичних партій і 56 громадських організацій.

Аналізуючи сучасну політичну та соціально-економічну ситуацію в країні, делегати з"їзду відзначали незаперечні успіхи першого українського коаліційного Уряду. Стовідсоткове виконання першої Програми його діяльності повернуло довіру громадян як до самого Уряду, так і до влади взагалі. Віктор Янукович довів, що він та його команда є політиками нового часу, які уособлюють сучасну систему знань у сфері державного управління, сучасний стиль роботи. Очолюваний ним Уряд забезпечив рішучий крок України в напрямку побудови соціально-орієнтованої, демократичної та правової держави. Держави, в якій економічне зростання вперше відбувається паралельно з впровадженням нових програм соціального захисту населення.

Виступаючі підкреслювали, що Прем"єр-міністр України Віктор Янукович своєю діяльністю довів здатність об"єднати всі державницькі, демократичні сили. Саме з його особистістю люди пов"язують такі життєво необхідні поняття, як «стабільність», «консолідація», «європейський рівень життя». Красномовне свідчення тому – рішення, які приймалися на численних зборах представників політичних партій та громадських організацій, трудових колективів тощо.

З програмною доповіддю на з’їзді виступив Голова Партії регіонів, Прем’єр-міністр України В. Янукович. Свій виступ він розпочав словами: «Хочу одразу ж сказати, що ваша підтримка, ваша віра в мої сили і здібності дає мені всі підстави заявляти: Я, Віктор Янукович, вирішив балотуватися на посаду Президента України. Я усвідомлюю всю міру відповідальності, яку беру на себе. Я розумію складність завдання, що стоїть переді мною, і проте вважаю своє рішення зваженим і твердим…».

Відзначивши певні успіхи у роботі Кабінету Міністрів, зокрема, зростання темпів розвитку економіки до найвищого в історії України рівня, вирішення багатьох соціальних проблем, створення діючої моделі коаліційної взаємодії парламенту і Уряду, Голова Партії регіонів підкреслив, що це - лише мала частина того, що влада повинна і зобов’язана зробити для своєї країни, свого народу.

Серед нагальних завдань – чергові позитивні зрушення у соціально-економічній сфері, вдосконалення податкового законодавства та економічних механізмів, що дозволить успішно виконати програму переходу до інвестиційно-інноваційної економічної моделі розвитку, ефективне використання величезного транзитного потенціалу України, енергоресурсів, створення потужної, цивілізованої кредитно-фінансової системи.

Чимало серйозних проблем накопичилося й у сфері освіти та охорони здоров’я, боротьби з корупцією, сільському господарстві, молодіжній політиці. На порядку денному - проведення військової та регіональної реформ тощо.

В. Янукович висловив впевненість, що до вирішення цих відповідальних завдань долучаться і люди, разом з якими створювалася модель парламентсько-урядової коаліції, що є фактично новою моделлю української влади, і всі однопартійці. «На президентських виборах я з гордістю буду і представником Партії регіонів, - сказав Віктор Янукович, - і кандидатом від широкої коаліції всіх тих політичних сил, які не ділять себе на правих і лівих, західних чи східних. Які борються за благо, безпеку, гідність усієї нашої чудової країни й кожного її громадянина».

Делегати партійного форуму одностайно вирішили: «Відповідно до статті 47 Закону України "Про вибори Президента України" висунути кандидатом на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича, 9 липня 1950 року народження, громадянина України, члена Партії регіонів, Прем’єр-міністра України, працює в Кабінеті Міністрів України, проживає у м. Київ».

З"їзд прийняв Звернення до народу України, політичних партій та громадських організацій. У ньому, зокрема, підкреслювалося, що «Сьогодні для України вкрай важливо зберігати та нарощувати всі ті позитивні зрушення, які мають місце в соціально-економічному житті країни. Не менш важливо зберегти в країні громадський спокій, порядок і законність.

Ми свідомі того, що президентські вибори 2004 року мають виключно важливе значення – вони визначатимуть політичний та економічний вектори розвитку України на найближчі 10 років. Сьогодні вибори є єдиним механізмом забезпечення законності та демократичності зміни. І цілком у наших силах зробити їх чесними, прозорими та правомірними».

24 липня 2004 року за активної участі Партії регіонів було створено виборче об"єднання демократичних сил на підтримку кандидата на пост Президента України В. Ф. Януковича «Разом заради майбутнього». До складу виборчого об’єднання увійшли 26 політичних партій і 87 громадських організацій, про що було укладено відповідну Угоду. Крім того, було прийнято Меморандум про чесні вибори.

На виконання рішень партійного форуму регіональні відділення Партії активно долучилися до виборчої кампанії. Характерною її ознакою стала спільна робота представників центристських політичних сил і широкого кола громадських організацій як в регіонах, так і на загальнодержавному рівні. Злагоджені зусилля всіх учасників виборчого процесу були спрямовані на подальше становлення та консолідацію громадянського суспільства в Україні, повернення громадянам віри в державу, самоповаги та впевненості у завтрашньому дні.

У першому турі президентських виборів, що відбувся 31 жовтня 2004 року, як і очікувалося, два кандидати фінішували з величезним відривом від решти 24 суперників. За Віктора Ющенка віддали свої голоси 39,90%, за Віктора Януковича - 39,26%.

Другий тур президентських перегонів за рішенням Центральної виборчої комісії відбувся 21 листопада 2004 року. З перевагою понад три відсотки голосів (49,46% проти 46,61%) переміг Голова Партії регіонів, Прем’єр-міністр України Віктор Янукович.

Ще до оприлюднення офіційних висновків голосування він звернувся до співвітчизників. Подякувавши всім, хто прийшов на вибори, та зазначивши, що за попередніми даними ЦВК більшість виборців віддали перевагу саме його політичній позиції і його програмі, Віктор Федорович окремо звернувся до симпатиків свого опонента.

Він, зокрема, зазначив: «Я розумію та поважаю ваш вибір і ваше право на власну політичну позицію. Ваше бачення української перспективи обов’язково буде враховане новим керівництвом України. У системі нової влади, безумовно, знайдеться гідне місце виразникам ваших сподівань і прагнень. Я не хочу, щоб ви вважали себе в програші. Ми виграли усі. І виграємо ще більше, коли збережемо спокій, мир в Україні і єдність усього суспільства.

Демократичній країні потрібна опозиція. Сильна влада і сильна опозиція, які відображали б прагнення народу. Тим більше, що мета в усього нашого народу - одна. Ми всі мріємо про процвітаючу європейську Україну. Це та мета, яка може та повинна об’єднати всіх нас, громадян України. Вибори минають, а країна та суспільство повинні залишатися єдиними.

Ми маємо якомога скоріше забути те, що нас розмежовувало впродовж цієї передвиборної кампанії. Ми всі є одним - єдиним народом».

Завершив своє звернення В. Янукович наступними словами: «Дорогі друзі! Співвітчизники! Я знаю, що в період передвиборчої кампанії було багато непорозумінь і тривог. Прошу вас, примиріться. Зі своїми сусідами, близькими, співробітниками. Пробачте образи. Сядьте за один стіл. Країна у нас одна. Ми повинні її берегти. Бо попереду в нас – великі справи».

Втім представниками протилежного табору цей заклик почутий не був. Вони не змирилися з поразкою, і за заздалегідь розробленим сценарієм взяли на озброєння тактику психологічного тиску та антизаконних дій. Столиця занурилася у вир так званої помаранчевої революції. На Майдані Незалежності в режимі «нон-стоп» відбувався багатотисячний мітинг. Була заблокована робота Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів. Під психологічним тиском натовпу працювали депутати Верховної Ради України, розпочалися захоплення адміністративних будівель – Українського Дому, Жовтневого палацу, Будинку профспілок, Будинку офіцерів та інших. На Хрещатику, Майдані Незалежності, поблизу Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради було розбито наметові містечка симпатиків оппозиції.

Тривале недопущення урядовців та інших державних службовців на робочі місця фактично унеможливлювало керівництво країною, її економікою, щоденно призводячи до астрономічних збитків та руйнуючи незаперечні здобутки коаліційного Уряду.

Одночасно на Сході та Півдні України проходили масштабні акції на підтримку В. Ф. Януковича.

Після оприлюднення ЦВК офіційних результатів виборів команда опозиційного кандидата оскаржила їх у Верховному Суді. Результат оскарження добре відомий. 4 грудня 2004 року Цивільна палата у судових справах Верховного Суду України під психологічним тиском учасників масових акцій протесту прийняла рішення задовольнити скаргу довіреної особи кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка на дії або бездіяльність ЦВК частково. Зокрема, Верховний Суд вирішив відмінити постанову ЦВК від 24 листопада 2004 року № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України», а також постанови ЦВК від 24 листопада 2004 року № 1265 «Про сповіщення результатів виборів Президента України».

Верховний Суд зобов’язав ЦВК призначити повторне голосування по виборах Президента України в термін, встановлений Законом України «Про вибори Президента України», починаючи від 5 грудня. Незабаром було прийнято рішення провести його 26 грудня 2004 року.

Остаточні результати цього голосування було оприлюднено 10 січня 2005 року. В. Ющенко отримав 51,99% голосів, В. Янукович – 44,20%.

14 січня 2005 року Верховний Суд прийняв до розгляду скаргу команди кандидата на пост Президента України, лідера Партії регіонів Віктора Януковича на рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії під час як усього виборчого процесу, так і при проведенні переголосування 26 грудня. До ВСУ було також передано сотні томів доказів, що опоненти проводили так званий третій тур з масовими порушеннями і фальсифікаціями.

Проте В. Януковичу та мільйонам його прихильників цинічно дали зрозуміти, що не збираються рахуватися з їхньою волею ні сьогодні, ні в майбутньому. Вони зіткнулися з кричущим фактом застосування подвійних стандартів, з нехтуванням основних демократичних принципів і свобод людини. Невдовзі ВСУ відмовив у задоволенні скарги сторони В. Януковича.

5 березня 2005 року в м. Київ відбувся VII з‘їзд Партії регіонів. На ньому було підведено підсумки участі Партії у президентських виборах 2004 року та визначено шляхи і напрямки модернізації її стратегії і тактики.

Напередодні з’їзду відбулося засідання Політичної Ради Партії, на якому було розглянуто проекти робочих документів з’їзду та здійснено процедуру прийому до лав Партії низки впливових політиків і представників регіональних відділень.

За доброю партійною традицією та враховуючи, що цей рік – рік 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, члени Політради партії та представники делегацій поклали від учасників VII з’їзду Партії регіонів квіти до могили Невідомого солдата на Алеї Слави.

В роботі з’їзду взяли участь 423 делегати від усіх регіональних відділень партії, народні депутати України, представники державних органів влади, дипломатичних служб інших країн, політичних партій та громадських організацій тощо.

Враховуючи, що питання, які розглядав з’їзд, мають велике значення для подальшої діяльності партії і потребують додаткового обговорення в партійних організаціях, було прийнято рішення проводити його у декілька етапів.

Одразу після відкриття партійного форуму Голова Партії регіонів В. Янукович вручив партійні квітки народним депутатам України Тарасу Чорноволу, Василю Харі, Олександру Стояну, студентці Чернівецького національного університету Аліні Гаєвській, викладачу Академії праці та соціально-трудових відносин Ганні Стоян, пенсіонерці Євгенії Трусовій та іншим.

З доповіддю «Про підсумки кампанії по виборах Президента України та завдання Партії регіонів по підготовці і проведенню виборів народних депутатів та місцевих виборів 2006 року» виступив Голова Партії регіонів Віктор Янукович.

Висловивши щиру подяку усім партійцям за активну участь у виборах, лідер регіоналів акцентував увагу на кількох основних питаннях, а саме: уроках виборів, чіткому визначенні позиції Партії у новій системі координат та розробці концепції її подальшої діяльності. «Ми не програли вибори, - наголосив Віктор Янукович, - ми не зуміли відстояти свою перемогу».

На переконання Голови Партії, головні причини такого результату полягають у наступному:

”По-перше. Остаточне рішення про участь у президентській кампанії було прийнято з великим запізненням – практично напередодні виборів. На підготовку до них фактично не було часу. І це стало однією з головних причин багатьох проблем, які виникли під час всієї передвиборчої кампанії.

Партія регіонів не мала вирішального впливу на формування виборчих штабів.

В умовах, що постійно змінювалися, ми повинні були бути гнучкими, але перешкоджала обстановка тривалих бюрократичних узгоджень, обстановка, на яку ми не мали впливу. Особливої критики і осмислення потребує, наприклад, організація збору підписів, у ході якого якість була підмінена "валом".

По-друге. Значною проблемою була плутанина в розподілі функцій підрозділів штабу, що призвело до втрати відповідальності та розладу в його діяльності.

Взагалі дуже заважала чіткій координації загальної виборчої кампанії наявність декількох "центрів впливу", складна підпорядкованість штабних підрозділів, відсутність одноосібного керування їх діяльністю.

По-третє. Не дивлячись на те, що нам навісили ярлик провладної партії, підтримка, яку нібито надавала нам влада, була насправді "ведмежою послугою" і лише шкодила нам.

Нас змусили взяти на себе весь негатив дій тодішнього Президента і представників місцевої влади окремих регіонів. Занадто пізно відмежувалися ми від так званої "допомоги" влади.

По-четверте. Депутатський корпус партії у радах усіх рівнів не скористався повною мірою всіма можливостями для донесення до виборців позицій та програми нашого кандидата. На жаль, недостатньо було в нас і народних депутатів, які могли б красномовно та переконливо відстоювати наші позиції з парламентської трибуни, у засобах масової інформації та на зустрічах із людьми в округах.

Водночас, звітуючи сьогодні перед вами, моїми найближчими соратниками, повинен щиро визнати, що я, перш за все, повинен був багато що передбачити і своєчасно виправити…»

На думку В. Януковича, під час президентських виборів Партія отримала величезний політичний досвід, гідно витримала іспит на міцність і готова до наступних іспитів.

Предметно проаналізувавши поточну політичну та соціально-економічну ситуацію в Україні, Голова Партії регіонів наголосив, що нова влада, змінивши вивіски, на жаль, практично зберегла всі найгірші вади влади минулої, за які вона так її критикувала. Більш того, аналіз перших результатів роботи нової влади дає всі підстави вважати, що в країні порушуються законні права пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, не виконуються основні положення Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”, всіх інакомислячих вважають людьми другого сорту тощо.

За цих умов у Партії регіонів немає інших варіантів, ніж перейти в опозицію. Це рішення підтримали на своїх конференціях 17 з 27 регіональних відділень Партії. При цьому В. Янукович наголосив на тому, що дійсна опозиція – це обов’язковий інститут демократії. За словами Віктора Януковича, головне завдання, що стоїть сьогодні перед партійцями, - оновлення ідеологічної платформи, модернізація структури Партії та вдосконалення форм і методів передвиборної роботи.

Голова Партії регіонів окреслив також позицію керівництва партії щодо формування передвиборчого блоку політичних сил. На його переконання, опозиційні сили не повинні йти на парламентські вибори роз’єднаними.

В обговоренні доповіді Віктора Януковича взяли участь народні депутати України Раїса Богатирьова, Василь Потапов, Віталій Хомутинник та Андрій Клюєв, Голова Політради Партії регіонів Микола Азаров, голова Житомирського регіонального відділення Партії Микола Присяжнюк, голова Білогорського районного відділення Партії регіонів Микола Колісниченко, голова Печерського в м. Київ районного партійного відділення, голова громадської організації «Союз інвалідів України» Юрій Воробйов, голова Донецького міського партійного відділення Олександр Бобков, член Ради Івано-Франківського обласного відділення Партії, Голова Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнська Спілка «Берегиня України» Надія Канюс та інші.

З привітаннями до з’їзду звернулися один із лідерів партії „Єдина Росія” , депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін, перший заступник Голови НДП Анатолій Толстоухов, заступник Голови політичної партії „Трудова Україна” Олександра Кужель, заступник Голови Партії СДПУ (о) Володимир Заєць та інші.

За результатами обговорення доповіді В. Януковича було прийнято відповідне Рішення з’їзду, в якому:

- підведені підсумки участі Партії у президентській виборчій кампанії,

- сформульовано основні причини, за якими регіонали не зуміли повною мірою використати потенціал партійних осередків та досягти намічених цілей,

- окреслено перелік ключових завдань на найближчу перспективу та пріоритетні напрямки роботи тощо.

Рішення з’їзду містить також ухвалу про перехід Партії „до опозиції по відношенню до дій влади, що не відповідають нормам Конституції та діючому законодавству України, погіршують економічну ситуацію, соціальний захист населення, обмежують права та свободи громадян” та тезу про формування «громадського Кабінету Міністрів України» як постійно діючого органу моніторингу дій влади”.

Рішення з’їзду містить доручення Голові Партії регіонів, Політраді і Політвиконкому Партії, парламентській фракції «Регіони України» з проведення багаторівневої предметної роботи з підготовки до виборчої кампанії 2006 року.

З’їзд доручив парламентській фракції „Регіони України” у Верховній Раді України:

- оприлюднити у Верховній Раді України рішення VII з’їзду про перехід Партії регіонів до опозиції;

- провести консультації з опозиційними фракціями, депутатськими групами, народними депутатами у Верховній Раді щодо створення коаліції;

- до завершення повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання домогтися прийняття Закону України „Про політичну опозицію”;

- внести на розгляд Верховної Ради України законопроект „Про зміни до Закону України „Про вибори народних депутатів України”;

- відповідно до Регламенту Верховної Ради України внести зміни у назву депутатської фракції – „Фракція Партії регіонів у Верховній Раді „Регіони України” та інші.

За результатами розгляду другого питання порядку денного з’їзду у відповідності до пп. 9.7, 9.8 Статуту Партії регіонів та за рекомендаціями регіональних відділень Партії здійснено процедуру ротації до складу Політради 20 чоловік.

З"їзд одноголосно прийняв Звернення до народу України, політичних партій, громадських організацій в Україні та за кордоном.

Про те, як партійці виконали рішення IX та кількох попередніх з’їздів, більш ніж красномовно свідчать результати минулорічних парламентських виборів. Перемогу регіонали одержали беззаперечну. Отримавши за підсумками парламентських виборів 2006 року 186 депутатських мандатів, Партія регіонів значно зміцнила своє представництво у Верховній Раді України.

В чому полягав секрет перемоги регіоналів? У тому, що вони завжди ЗНАЛИ, що і в якій послідовності слід робити, аби досягти бажаного результату. У них завжди була програма конкретних дій і достатній кадровий ресурс, аби втілити її в життя. Саме наявність цих складових і дозволяє Партії регіонів брати на себе відповідальність за долю країни, яка обов’язково буде і багатою, і сильною.

Далі була так звана «коаліціада», коли представники блоку «Наша Україна», БЮТ та СПУ марно намагалися дійти консенсусу у питаннях формування парламентської більшості і подальшого розподілу посад в центральних органах законодавчої і, особливо, виконавчої влади. Варто відмітити, що, демонструючи за цих умов виважену, толерантну позицію, дійсне намагання об’єднати розколоту виборами країну, Партія регіонів була згодна на компроміс щодо формування так званої широкої коаліції, до якої входила б «Наша Україна».

Втім усі зусилля регіоналів у цьому напрямку виявилися марними, і коли процес формування «помаранчевої коаліції» остаточно набув усіх ознак політичного фарсу, що загрожував стабільності в державі і міг відкинути її в соціально-економічному розвитку на багато років назад, настала закономірна розв’язка.

7 липня 2006 року на засіданні парламентської фракції Партії регіонів було прийнято рішення про створення Коаліції з фракціями Соціалістичної партії України та Компартії. В якості основи проекту коаліційної угоди був запропонований документ, розроблений фахівцями Партії регіонів. Показово, що на зборах фракції Партії регіонів було підкреслено: широка коаліція залишається відкритою для всіх політичних сил, представлених у парламенті. Було також прийнято рішення, що фракція Партії регіонів буде пропонувати кандидатуру Лідера Партії Віктора Януковича на посаду Прем’єр-міністра України у форматі нової парламентської коаліції.

Того ж дня в стінах парламенту у присутності журналістів лідери фракцій Партії регіонів, Соцпартії та Компартії Віктор Янукович, Василь Цушко і Петро Симоненко підписали угоду про створення Антикризової коаліції. Вже сама назва коаліції - «антикризова» - свідчила про те, що її учасники від самого початку мали намір конкретними справами вирішувати всі проблеми, що є у суспільстві.

А перед цим депутати трьох фракцій засвідчили свої підписи, що підтверджували їх входження до складу Коаліції, після чого на своїх зборах і підтримали рішення про створення Коаліції.

Антикризова коаліція у Верховній Раді України запропонувала кандидатуру Лідера Партії регіонів Віктора Януковича на посаду Прем’єр-міністра. Йому було запропоновано сформувати комплекс заходів, що мали бути реалізовані Кабінетом Міністрів, а також пропозиції щодо кандидатур на посади членів Уряду.

Виступаючи 8 липня 2006 року на Всеукраїнських зборах депутатів усіх рівнів і представників громадськості, Лідер Партії регіонів окреслив коло першочергових завдань, які вирішуватиме коаліційний Уряд. «Нам важливо, в першу чергу, ухвалити закони, які врегулювали б основні проблеми в сфері економіки, яка повинна стати справді ринковою, а не тіньово-дикою, - сказав, зокрема, Віктор Федорович. - Нам потрібно звернути особливу увагу на винятково важливі для формування бюджету галузі економіки, на високотехнологічні і фондомісткі виробництва.

Треба пам"ятати про значимість і роль у державі українського села. Ми повинні захищати національного виробника, підняти українську науку та культуру. Дуже важливо знизити податковий тиск. Необхідно знизити податки до такого рівня, за якого стало б невигідним ухиляння від їх сплати.

Треба дати гарантії недоторканості приватній власності і зробити неможливим повернення до ідеї реприватизації. Механізми використання бюджетних видатків повинні стати повністю транспарентними. Владу і бізнес треба розділити шляхом ліквідації конфлікту інтересів.

Ми ухвалимо антикорупційне законодавство, яке, на відміну від порожніх лозунгів, ліквідує причини, а не наслідки існування даного явища.

Ми знаємо – з корупцією треба боротися не адміністративними, а економічними заходами. Такі наші кроки забезпечать прозорість вітчизняної економіки. Вони притягнуть необхідні інвестиції, а отже, допоможуть створити нові робочі місця і необхідні умови для швидкого економічного зростання.

При підготовці програми Уряду ми чітко випишемо суть кожної з цих проблем…».

Помаранчевим силам, які так і не стали панівними в парламенті, такий розвиток подій, м’яко кажучи, не сподобався. І вже тоді ними був узятий чіткий курс на розпуск Верховної Ради, внесення в її роботу суцільного деструктивну. За цих умов 11 липня 2006 року учасники Антикризової коаліції змушені були звернутися до народу України, політичних партій і громадських організацій.

У зверненні, зокрема, підкреслювалося, що двері Коаліції залишаються відкритими для всіх інших фракцій, але «коли ми задекларували непохитну волю до об"єднання народу і України, радикальне крило незначної частини парламенту робить спробу наростити напругу в суспільстві.

Окремі безвідповідальні політики, які вели державу до глибокої системної кризи, хочуть нав"язати суспільству небезпечну гру, поступово втягнувши народ України в свої авантюри. Нехтуючи законами України, Конституцією і Регламентом Верховної Ради, вони прагнуть дестабілізувати ситуацію, привести країну до повного хаосу, який може завершитися громадянським конфліктом.

Ми, учасники Антикризової коаліції, як відповідальна, конструктивна і стабілізуюча сила, прагнемо миру, спокою і негайного вжиття всіх заходів для подолання глибокої політичної та економічної кризи в Україні. Ми ще раз закликаємо всі політичні сили в парламенті приєднуватися до нас і створювати широку коаліцію, яка відображала б повний спектр настроїв суспільства.

У цьому нашому прагненні в нас нема іншої підтримки, окрім підтримки народу України. І тисячі людей доброї волі, які прийшли 11 липня до Верховної Ради, щоб продемонструвати своє стремління до стабільності – яскраве свідчення того, що громадяни України розуміють і підтримують Антикризову коаліцію, поділяють наші наміри до об"єднання.

Ми запевняємо народ, що готові зробити все від нас залежне, щоб зупинити протистояння і повернути державу в русло нормального розвитку і спокійного стабільного життя».

З метою об’єднання політичних сил, які не на словах, а на ділі бажають приймати участь у розбудові та зміцненні України як дійсно сучасної, європейської не лише за географічним положенням, а за рівнем соціально-економічного розвитку держави фракція Партії регіонів визначила своїх уповноважених для участі в переговорах між учасниками Антикризової коаліції та «Нашою Україною» стосовно розширення існуючої парламентської коаліції. До переговорної групи увійшли Раїса Богатирьова, Микола Азаров, Володимир Рибак, Андрій Клюєв та Олена Лукаш.

Втім майже від самого початку «нашоукраїнські» переговірники висували до Коаліції завідомо неприйнятні вимоги. Даючи ним свою оцінку, координатор Антикризової коаліції Віктор Янукович відзначав: «Пропозиції, зроблені нам «Нашою Україною», про виключення з Коаліції Компартії України та відмову від обраної Коаліцією кандидатури Прем’єр-міністра, ми розцінюємо як небажання продовжувати переговорний процес зі створення широкої коаліції або спробу його блокувати. Ми ніколи не підемо на зміну Коаліції, ми тільки готові її розширювати. Це наше тверде переконання, це – принципова позиція».

Варто також згадати, що тими липневими днями 2006 року у Києві та інших містах України проходили багатотисячні мітинги прихильників Антикризової коаліції. У Маріїнському парку столиці було розгорнуто наметове містечко.

18 липня 2006 року збори депутатів Антикризової коаліції повторно висунули кандидатуру Лідера Партії регіонів Віктора Януковича на посаду Прем’єр-міністра України. «За» одноголосно проголосували 235 депутатів, які брали участь у голосуванні. Цей крок був зумовлений тим, аби була повністю дотримана процедура висунення кандидатури на посаду Глави Уряду, і в опозиції не було жодних підстав заявляти про її незаконність.

«Ми переконані, що як Глава Держави Україна, як справжній демократ Ви станете на сторожі Конституції і підтримаєте пропозицію парламентської більшості стосовно кандидатури В. Ф. Януковича на посаду Прем"єр-міністра.

Іншої пропозиції щодо Глави Уряду, внесеної легітимною Коаліцією, не буде. Так само, як і не буде іншої нагоди врятувати Україну від катастрофи, що її несе з собою продовження внутрішньополітичного протистояння.

В свою чергу, як громадяни України, які мали честь бути удостоєними вищої нагороди нашої держави, ми хочемо запевнити Вас, пане Президенте, що готові разом з Вами розділити відповідальність за слушність цього вибору.

У такий спосіб ми прагнемо продемонструвати народу України, що вияв Вашої політичної волі має під собою доленосне політичне і громадянське підґрунтя», - це слова із Звернення Героїв України – народних депутатів до Президента В. Ющенка. Його підписали В. Богуслаєв, В. Бойко, О. Галуненко, І. Герасимов, Т. Засуха, Ю. Звягільський, Л. Литвинов, Г. Скудар, С. Тулуб та М. Яновський.

На засіданні Загальнонаціонального «круглого столу», що відбулося 27 липня 2006 року, Лідер Партії регіонів Віктор Янукович, крім іншого, зазначив, що «сьогодні ми всі повинні думати, перш за все, про єднання і про об"єднання. І ті помилки, які були за весь цей час зроблені, їх треба нам всім визнати – як треба визнати і той позитив, який ми отримали за ці останні півтора року. Я сказав би так: багато казали про ідеали майдану, про ті гасла, які були на майдані. Якщо б вони були всі виконані, і ми досягли тієї мети, дійсно, в нас була б чудова країна і чудова ситуація. Ми всі прагнули до тих цінностей, до свобод. І люди, які йшли з однієї частини і з другої частини України (ми це відчули під час парламентських виборів), вони всі хотіли змін в нашій країні на краще і, дійсно, звільнитись від того бруду, який накопичився за останні п"ятнадцять років.

Свідчення того, що ми сьогодні зібрались за цим «круглим столом», це прагнення, я впевнений в цьому, всього українського народу, врешті-решт, сісти за єдиний стіл і домовитись, як жити на власній землі. Це те, що нас об"єднує. Нас об"єднує спільне бажання жити краще чи набагато краще. Здатні ми на це? Я впевнений – здатні, якщо є бажання і є любов до рідної землі. А ми це дуже цінуємо. Ми цінуємо могили наших предків. Ми цінуємо нашу рідну землю, ми цінуємо свою Батьківщину».

Втім «круглий стіл» завдяки вже звично «конструктивній» позиції «Нашої України» завершився нічим. За підсумками обговорення Політрада Партії регіонів прийняла Заяву, в якій констатувалося, що «позиція, яка була зайнята на переговорах «Нашою Україною», свідчить, що політична сила, яка одержала на виборах менше 14 відсотків голосів виборців і має лише 80 місць у парламенті, поставила за мету нав"язати можливій коаліції в широкому форматі свою ідеологію й керувати більшістю. При цьому як інструмент тиску використовувалися відвертий шантаж і залякування достроковими виборами. Така позиція – це тупик.

Партії регіонів, що перемогла на виборах, була поставлена умова – фактично відмовитися від своєї програми, яка була підтримана більшістю виборців. Принизливі за своєю суттю пропозиції супроводжувалися пропагандистською кампанією в ЗМІ, що ображає нас і наших партнерів по Коаліції.

Програму національної єдності, програму економічного зростання й поліпшення якості життя наших людей нам запропонували підмінити декларативними гаслами, які повністю скомпрометували себе за останні півтора року, привели до загострення політичної і економічної ситуації в країні.

Такий шлях ми рішуче відкидаємо, ми не сприймаємо торги як форму політичного діалогу. Про це ясно й чітко заявив наш Лідер Віктор Янукович на засіданні Політради партії 28 липня поточного року: "Мені не потрібний пост Прем"єр-міністра ціною ганьби й зрадництва наших виборців. Для мене не те, що погодитися на таке прем"єрство, навіть слухати це принизливо. Прем"єрство для мене – не ціль, а засіб. Ціль для мене – об"єднання України, поліпшення життя кожної української родини. І щоб світ поважав нас".

Ми не дозволимо принижувати нашу партію, наших партнерів, кожного народного депутата, який входить до Коаліції. Ми не визнаємо шантаж і ультиматуми. Будь-які погрози розпуску парламенту є порушенням не тільки Конституції й законів України, але й відступом від фундаментальних основ світової і європейської демократії. Про це прямо заявили відомі українські громадські діячі у своєму відкритому листі до Президента, опублікованому в пресі. Про це ж говорили й багато учасників «круглого столу»…

У ніч на 3 серпня 2006 року після завершення консультацій з Головою Партії регіонів В. Януковичем і Головою Верховної Ради О. Морозом Президент України В. Ющенко прийняв рішення внести до парламенту подання про призначення В. Януковича на посаду Прем’єр-міністра України. У заяві для засобів масової інформації Президент України підкреслив, що сьогодні нас повинні об"єднати великі ідеї в ім"я процвітання нації. У нас є великий шанс мати п"ять років стабільної роботи національного парламенту, – підкреслив Президент України.

У нас є всі можливості говорити про перехід від політичної депресії, політичної невизначеності до стабілізації політичної системи й економічного курсу, – відзначив тоді В. Ющенко.

Це - те рішення, яке потрібне сьогодні нації, щоб гармонізувати систему своїх цінностей і систему дій, – наголосив Глава Держави.

Під час чергового засідання Загальнонаціонального «круглого столу» 3 серпня 2006 року В. Янукович зазначив, що «пропозиція Президента шукати те, що нас об"єднує, набагато краща, ніж шукати те, що нас роз"єднує. Тому ми пройшли при підготовці цього документу також непростий шлях. Ми багато втратили сил. Але цей шлях нас об"єднав. І дуже важливо, щоб кожного разу, коли робимо кроки назустріч одне одному, щоб ми не рахували, хто зробив більше, щоб ми не шукали переможців і переможених і, тим паче, тих, хто капітулював. Це ніколи не буде об"єднувати ні суспільство, ні політиків. Це буде тільки дратувати. А ми несемо зобов"язання, перш за все, за стабільну ситуацію. І наш спільний обов"язок, політиків, зробити так, щоб люди спокійно жили в державі, поважали одне одного, тоді нас будуть поважати і в світі».

А наступного дня, 4 серпня 2006 року, Верховна Рада України призначила Лідера Партії регіонів Віктора Федоровича Януковича на посаду Прем’єр-міністра України.

Перед цим урочистим моментом Віктор Федорович з трибуни парламенту зазначив: «Що ми з вами здатні зробити? Ми з вами здатні зробити той механізм співпраці Уряду і парламенту, якого не вистачало практично всі роки незалежності. Саме цей механізм дає нова Конституція – коли Уряд разом із парламентом, разом із Президентом мають єдину програму розвитку країни. Коли Урядом приймаються і готуються зважені рішення. Парламент приймає відповідні закони. Президент має місце Глави Держави згідно з Конституцією і об"єднує цей процес…

Я переконаний у тому, що цей механізм буде працювати на суспільство – його не вистачало всі роки незалежності. І коли я казав, що не може країна залежати від настрою однієї людини, я не мав на увазі конкретного президента – я мав на увазі, що в нашій державі була така система державного устрою. Тому ми, фракція Партії регіонів, разом із нашими партнерами, разом із фракціями «Нашої України», Соціалістичної партії, Комуністичної партії, підготували пропозиції, які сьогодні будуть надані по формату Уряду. Я впевнений в тому, що цей Уряд буде дієвий, буде ефективний, професіональний і відповідальний. Я готовий взяти на себе цю відповідальність, якщо ви мене підтримаєте».

В якості своїх першочергових завдань Уряд В. Януковича, як про це й було задекларовано раніше, визначив прийняття бюджету на 2007 рік, що повинен базуватися на прогнозованих показниках, пошук шляхів поліпшення економічної ситуації в країні, задля чого будуть прийняті спеціальні соціальні програми. Адже в Уряді справедливо вважали, що ефективна економіка відкриє шляхи до вирішення багатьох соціальних проблем. Було також заявлено про створення гнучкого механізм врегулювання ситуації з тарифами на житлово-комуна
rss
Карта